У Святому Письмі міститься понад 300 згадок про святих ангелів. Це неабияка кількість. Отож, ті, хто беззастережно й повністю приймають Біблію, не можуть ставитися до теми ангелів, як до спекуляції чи недоречних припущень. Крісто Гюрліманн, автор відомої книжки “Ангели – наші друзі” пише: “Ангели в Біблії – це не тілесні істоти, пухкенькі малюки з барокових картин. Як Божі посланці, вони постають перед нами у звичайній, людській подобі. Щойно коли зникають, люди усвідомлюють, що їх відвідав ангел”. Німецький богослов Клаус Вестерманн чітко наголошує: “Біблійні висловлювання про ангелів мають на меті лише одне – перешкодити спробам окреслити існування ангелів за допомогою людських мірок і понять”.
Підготуймо невеликий, вибірковий перелік біблійних згадок про ангелів. Проаналізуймо його за Біблією, відганяючи від себе спокусу сприймати й оцінювати їх з погляду людських мір і понять. Учинімо це, щоби самим усвідомити присутність чогось, що – на думку багатьох – уже не трапляється на світі. Аби зрозуміти, що ангели далі перебувають з нами, що підтримують нас на дорозі життя, що невпинно ведуть нас ДО СПРАВЖНЬОГО, ПРАВДИВОГО ЖИТТЯ.
Почнімо від першої згадки, коли в раю, вигнавши людину, Бог “на схід від еденського раю поставив Херувима і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (Бут. 3:24). Цей біблійний образ відомий нам дуже добре. Наступний, однак, уже не настільки загальновідомий. Це зустріч патріярха Авраама з посланцями Бога. “І явився до нього Господь між дубами Мамре, – ідеться в Книзі Буття, – а він сидів при вході в намет під час денної спеки. І він ізвів очі свої та й побачив: ось три Мужі стоять біля нього. І побачив, і вибіг із входу намету назустріч Їм, і вклонився до землі, та й промовив: Господи, коли тільки знайшов я милість в очах Твоїх, не проходь повз Свойого раба! Принесуть трохи води, і ноги Свої помийте, і спочиньте під деревом” (Бут. 18:1-4). Після короткої розмови один з них сказав Авраамові, що наступного року його немолода вже дружина народить йому сина. Чи ж не було це Божим провіщенням?
Трохи раніше Книга Буття знайомить нас з жінкою на ім’я Аґар. Вона також пережила зустріч з ангелом. Ким була Аґар? Була невільницею дружини Авраама, єгиптянкою, яку бездітна Сара – згідно з тодішнім звичаєм – дала чоловікові за другу дружину, щоби народила йому нащадка. Однак, від того часу Сара зненавиділа Аґар. Дівчина втекла з дому свого господаря. І саме тоді “знайшов її Ангол Господній біля джерела води на пустині, біля джерела на дорозі до Шур, і сказав: Аґаро, Сарина невільнице, звідки ж то прийшла ти, і куди ти йдеш? Та відказала: Я втікаю від обличчя Сари, пані моєї. А Ангол Господній промовив до неї: Вернися до пані своєї, і терпи під руками її! І Ангол Господній промовив до неї: Сильно розмножу потомство твоє, і через безліч буде воно незліченне. І Ангол Господній до неї сказав: Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім’я йому Ізмаїл, бо прислухавсь Господь до твоєї недолі” (Бут. 16:7-11). Після цього об’явлення Аґар повернулася й народила Авраамові сина, Ізмаїла. Коли, однак, Сара, як і провістили ангели, народила Ісака, вона змусила Авраама вигнати Аґар з сином. Згідно з легендою, син Аґар і його нащадки дали початок великому арабському народові.
Свою чергою, старозавітна Книга Товита описує мандрівку молодого Товії, в якій його супроводжує – як пізніше з’ясується – сам архангел Рафаїл. Старий Товит, батько Товії, вважав, що син має під час подорожі трьох провідників: людину, пса й невидимого ангела Божого. Бо не думав, що той чоловік сам міг бути ангелом, даним його синові за опікуна.
У Другій книзі Макавеїв міститься коротке оповідання про Геліодора, сирійського службовця, можливо, навіть міністра царя Селевка IV. У цього чиновника з’явилося бажання заволодіти скарбами, що зберігалися в скарбниці Єрусалимської святині. Але коли він, незважаючи на прохання первосвящеників і молитви мешканців міста, ввійшов до скарбниці, “двоє юнаків з’явились йому – неабиякої сили, прегарної вроди, зодягнені в чудові шати. Вони, ставши з обох боків Геліодора, били його безустанку, завдавши йому безліч ударів” (2Мак. 3:26). Щоправда, Геліодор одужав після цього – визнаймо, доволі незвичного – ангельського втручання й навіть приніс (незважаючи на те, що був язичником) подячну жертву в Єрусалимській святині.
А тепер перейдімо до Нового Заповіту. На початку Євангелія від святого Луки є опис народження святого Івана Христителя. Ця розповідь розпочинається сценою в Єрусалимській святині, де, власне, розпочав своє душпастирське служіння Захарія, чоловік Єлисавети, майбутній батько пророка. “І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, за звичаєм священства, жеребком йому випало до Господнього храму ввійти й покадити. Під час же кадіння вся безліч народу молилась знадвору. І з’явивсь йому Ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертівника. І стривоживсь Захарій, побачивши, і острах на нього напав. А Ангол до нього промовив: Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішаться. Бо він буде великий у Господа” (Лк. 1:8-15). І знову ангел Господній став провісником великої події: через дев’ять місяців немолода Єлисавета, справді, пестила на руках сина…
Далі погляньмо на сторінки Дій апостолів, де ми дізнаємося про Ісусових учнів, які із силою й запалом проповідують Добру Новину. А також бачимо їхніх ворогів, які безсилі перед лицем такої відкритої розповіді про місію Ісуса з Назарету котрого вони ненавидять. Після чергової “серії” великих чудес, що їх здійснили апостоли, “первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами, і руки наклали вони на апостолів, і до в’язниці громадської вкинули їх. Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в’язничні, і, вивівши їх, проказав: Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя. Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в’язницю, щоб їх привели. А служба, прийшовши, не знайшла їх у в’язниці, а вернувшись, сповістила, говорячи: В’язницю знайшли ми з великою пильністю замкнену, і сторожу, що при дверях стояла; а коли відчинили, то нікого всередині ми не знайшли! Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що б то сталося. Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: Ось ті мужі, що ви їх до в’язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають народ” (Дії 5:17-25).
А тепер нам залишився ангел, який з’являється чи не на кожній сторінці Об’явлення святого Івана. Той, котрий – об’явившись старому святому Іванові на острові Патмос – каже, що, насправді, весь наш час міститься в долоні Бога, Який є початком і кінцем, Альфою та Омегою, Першим і Останнім (див. Об. 1:8,17).
Підсумовуючи, можна сказати, що ангели найчастіше втручаються в людське життя раптово й несподівано. Коли з’являються й зникають, люди навіть не завжди встигають розпізнати їх, зрозуміти, хто був перед ними. Завжди, однак, змінюють хід подій: часом – прямо, безпосередньо, та все ж частіше – впливаючи спочатку на думки, почуття, плани людини, яка після цього просто обирає правильну, добру дорогу. Мартін Бубер, великий єврейський філософ ХХ століття, творець філософії діялогу, дослідник хасидизму, сказав таку коротку фразу: “Ми усвідомлюємо, що то був ангел, щойно тоді, коли він пройшов поруч”. Вони – ті наші ангели – завжди, насамперед, “навчають і допомагають”. Їхня делікатна присутність у житті окремих людей чинить справжні дива.
Чи такої присутности ангелів нині вже не буває, чи вона остаточно закінчилася? Я в це не вірю. А тому розплющмо очі наших сердець на їхню присутність. Вони тут. Направду.
